Вже декілька днів я дзвоню:"Де ти?"
А в телефоні лиш тиша.
Краще б преривисті були гудки
Засіла вже думка найгірша.
У скронях пульсує. Ти вір, він живий.
Виконує просто завдання.
В новинах писали, що там вівся бій.
Важкі ці хвилини чекання.
Згадала, як берегом йшли босоніж,
І музика моря лунала,
Обійми й цілунки були голосніш,
Натхнення – серця об'єднало.
Думки перервав телефонний дзвінок:
"Це хто? Це не ти мій коханий?"
Крізь сльози я чую: "Лавровий вінок
Готуйте своєму герою."
На ранок в шпиталі вже я була.
Його уві сні обійняла.
Волосся прибрала тихо з чола,
В очах навіть світло заграло.
Прокинувшись ти посміхнувся мені,
Але видно біль і страждання.
Промовив:
"Щоб не вертались діти в труні
Піду знов туди без вагання"…<br>Анна Стоєва
