Народила Русь-країна сина не для щастя,
Наробила та дитина горя та нещастя.
Був він шостим князем в роді, спадку не зосталось,
Назбирав собі дружину — й на північ подався.
Жив на півночі, у краї, з половцями знався,
Та на стіл батьківський сісти все ж він сподівався.
Не давали спокою жадібність та злоба,
А дружина половчанка — йому до вподоби.
Не давала спокою заздрісна причина,
Князь на Київський похід назбирав дружину.
Запалали навкруги села та містечка,
Запалили кипчаки родинне гніздечко.
То навіщо, князю руський, палиш свою неньку?
Невже мало там тобі суздальської земельки?
Народила мати-Русь шостого зродину,
Наробив той шостий син лиха на Вкраїні.
Жадібність його вела, злість була завзяттям,
Руки довгі принесли на весь рід прокляття.
Відчинив він браму в пекло тим своїм закляттям,
Бо дорожчим за своїх стало дике браття.
До тепер ще Україна спонукає долю,
Бо приніс той шостий князь у краї недолю.
Бо буває і таке, що своєму роду,
Принесе рідна дитина найбільшу шкоду.
26.05.2026
