Назар вернувся – крізь пітьму і втому,
Крізь роки мовчання, крізь тіні біди.
Його вже вписали колись у відому
Сумну трагічну перекличку.
Квіти рідні несли, мов останню молитву,
На його високу могилу,
І кожна пелюстка зберігала приховану силу,
І мрія проростала крізь сльози.
Та близькі не гасили свою надію,
Чекали попри все, через страх,
Бо серце впізнає найрідніші обличчя,
Навіть коли їх приховує шлях.
Назар повернувся – і тиша здригнулась,
Немовби почула знайомі сліди,
І віра людська знову тихо торкнулась
Тих дверей, що замкнули колись назавжди.
Він став не загиблим – став він доказом:
Надія живе, поки світ не згаса.
Бо навіть із темряви, болю і часу
Людина знаходить дорогу назад.
Софія Дмитрієва
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
