На роздоріжжі, де туман сідає,
Стояли дві сестри – мов день і ніч.
Одна – в вінку,що вплетене зірками,
Друга – у хустці як холодний лід.
Доля тихенько шепче, " Йди не бійся",
Твоя стежина , буде світлий шлях.
Хто серцем вірить, той не заблукає,
Хай навіть буря реве по горах.
Недоля поряд гучно засміється,
"Куди підеш ти, буде вир і страх".
Хто сильно мріє – той живе в примарі,
Хто надто любить – буде у сльозах.
Так ходять разом подруги, сестриці,
Одна дає, а інша все бере.
І лиш людина завжди метушаться,
Не може вибрати до кого з них піде.
Буває в сутінках гуляють по дорозі,
Переплітаються весь час у них сліди.
Аби людина серцем відчувала,
Яким шляхом, й куди їй краще йти.
Бо Доля і Недоля рідні сестри,
Вони як день і ніч, вони не вороги.
Без темряви не зрозумієш світла,
Без втрат не знайдеш щастя у собі.
