Димом зітхала тиша очищена,
Вітер розносив крик чужини.
Дорога до дому — знищена,
Та серце вперто шукає стежини.
Попіл лягає на босі кроки,
Небо мов рана — темне, без снів.
Я повертаюсь, хоч шрами глибокі,
Але кожен подих тамує біль.
Місто мов тінь — нищівна, глибока,
Та серед руїн я чую тепло.
Бо там, де чекає душа синьоока,
Завжди знаходжу живе добро.
Іду крізь шторм, крізь біль і втому,
Крізь шепіт втрат, що мовчать в глуші.
Дорога додому — крізь вибухи й громи,
Та світло любові — в моїй душі.
