Політа́ти б хмариною в небі,
Назбирати букети зіро́к,
Більш нічого мені і не треба,
Позитивних лиш тільки думо́к.
Постоя́ти край хвилі, піймати,
Розгубити ті краплі в піску,
Боже милий і Божая Мати,
Невже так я багато прошу́?
І до осені знов зазирнути,
В розмаїття нові́, у туман,
Доторкнутися клена, труснути,
Щоби золотом землю встеляв.
До чийогось тепла б дотулитись,
Холод рідних вже кригою ліг,
День і ніч буду Богу молитись,
Виглядати їх з різних доріг.
17.08.2026.
Ганна Зубко
