Моя душа горить, горить – немає слів.
Мов зірка, кинута тобою
в обійми моїх темних снів.
Світиш ти сильніше сонця,
грієш ти сильніше всіх.
Як же сильно посміхаюсь
я після твоїх слів!
Твоя посмішка – це чудо,
чудо, що здатне підкорити світ.
Вуста змушують забути
увесь алфавіт.
Один дотик – і миттєво
задрижить у венах кров,
мов весняна злива з неба,
мов несказана любов.
Один погляд – і зникає
світ, що був до тебе мій.
Лиш у тобі душа палає,
лиш з тобою – я живий.<br>Стьоба Вадим
