Вона ще вчора ляльку гойдала,
У снах — веселка, квіти, мед,
А вже сьогодні — зброю тримала,
І крокувала в строю вперед.
У формі — крихітна, мов пташина,
Та дух — мов полум’я в очах.
За рідну землю, за родину —
Несла надію не в словах.
Їй не потрібні пафос і слава,
Не для медалей — цей політ.
Вона ішла, бо так казала
Душа — маленька, та як світ.
І тремтить серце в кожній хаті,
Де мати доньку вигляда.
Та знає: доня — вже солдатик,
І кривда землю не з’їда.
Вона ще вчора — казка й зорі,
А нині — буря, грім, війна…
Та буде мир — і в чистім полі
Повернеться її весна.
