Вечірній Лондон, тиша й дим,
Ліхтарі плетуть казкову павутину,
Туман вповзає килимом густим,
В обіймах ночі вулиці спочинуть.
Вона іде, боса й легка,
У білому, мов сяйво над водою,
В руці вино, червоне, як ріка,
І погляд мрій, захований за тьмою.
Її сліди ховає ніч густа,
Туман шепоче їй про давні мрії,
А місяць стежить з висоти мовчазно,
Як в темінь знов зникають чари дії.
