— Говориш ніжно, дуже мила,
Гадаю — добра ти людина.
— Колись була, а зараз — всяка,
На зло гарчу, як той собака.
* * *
Вмів щебетати, що тут скажеш,
Заворожити цим зумів,
Та повторити не заставиш,
Нема вже в лексиці тих слів.
* * *
Казав все з посмішкою, складно,
Надійність в всьому подавав,
І тут же поглядом він жадно
Дівчат прохожих поїдав.
* * *
Літав метеликом довкола,
І соловейком щебетав,
А от дружині уже вдома
Він нецензурщину вмикав.
* * *
Було в бік Мотрі реготу,
Що діда прийняла́,
Не ма́ла баба клопоту —
Купила порося.
* * *
Хвалився усе трутень,
Що трудиться за двох,
Лиш сонце за полу́день —
Ховався під лопух.
* * *
Нарцисом був, тюльпаном
І носа дер, як міг,
Нічи́їм не був фаном,
Ночами клуб стеріг.
* * *
У школу йшов бадьорим,
Під крик ворон згори,
Назад — сумним та кволим,
Накаркали птахи́.
* * *
Сапала — танцювала,
Сполола всі грядки́!
З горо́да — рачкувала,
Та це ще пів біди.
Стріляє в спині, бо́ках,
До череди як йти?
Така в селі морока,
Пожнеш й такі плоди.
* * *
Медком вдало́сь запити
Й осою закусити
Черго́вих двісті грам,
І… апетит пропав.
* * *
П'яни́ці море — по коліна,
Калюжа — поверх голови.
* * *
Все сварилися наче сороки,
Село слухало, гавкіт лунав,
Уже згодом, взявшись у боки,
Танцювали, а кум награвав.
* * *
Любив та пив, не зупинявся,
Й в безхатьків згодом прописався.
* * *
На негоду — кружляють ворони,
На пригоду — цигани у снах,
На неспо́кій — літаючі дрони
Й чоловік… у сімейних трусах.
07.09.2026.
Ганна Зубко
