Тридзвонить каплиця рівно в такт
І звук стає дедалі гучніше,
душа від страшних думок дрижить
Куди ж іщє може бути гірше?
Наскільки ширшою стане тая чорная діра,
що енергію життєву проковта
А тиша з дна, що як пітьма
Паралізує – милости нема
Стоїть мужчина при могильці одній
Вінок кладе на цвинтарі похованих мрій
Зітхає.
Кидає погляд на перехожих, бачить дитя схоже,
Себе він в ньому впізнає.
Каже:
«Дитино, збережи тепло свого багаття,
Випусти жайворонка з тісної клітки,
нехай крила свої палаючі розправить,
Розведе багаття палкого вогонь із вітки
Нехай в твоєму серці замість тягаря
Буде умиротвореність душі,
Легкий тріскіт камʼяної печі
Побути кимось – завжди встигнеш,
А собою – хоч на мить
Дозволь собі своїм життям прожить!»<br>Дмитро
