Я пишу цей грустний стих.
Який мені приніс пан життя,
Я не можу стати кимось іншим.
Не можу летіти,
Гарний мій світ тускліє,
Стає дріб'язковим і скученим.
Мій чудовий шлях не вчив мови,
Але знаю одну.
Хтось скаже: "Ето ж біздарний поет!",
Може, я не такий, як мріяв стати юристом,
Але чому ж я тут, поет?
Я пишу вірші, можу честь убрати
Якщо немає розуму, який сенс у тебе, Якщо немає душі. Не будь злим і не глузуй, Не переймайся, бо в кожного життя є свій талант.
Чому вже промокла моя душа? Чому сльоза котиться з одного злаза? Не заходь, читачу, в глибокий кут, Бо життя не розгадаєш.
<br>Дьоміч Володимир
