Іржавий цвях тримає небосхил,
Стікає час крізь тріщини в піску,
А ми ковтаємо здійнятий пил,
Жахаючись, встаємо по дзвінку.
Під шармом нами зношених пальто,
Ховаєм крила, мов крихкий кришталь.
Мчимося вперто в часовім авто,
І страх свій перетоплюємо в сталь.
Скло закипає в гніздах ліхтарів,
І тіні виповзають, немов тля.
Шукаєм слід зникаючих богів
У плетиві з розмов посеред дня.
Та під асфальтом, де живе бетон,
Пульсує корінь, що прорізав дно.
Життя не протокол і не шаблон —
Реакція, бурління, вибух, скло.
18 вересня 2026 р.
