Забриніла сльоза, мов прозора роса,
По щоці неквапливо скотилась,
Ніби ранок торкнувся сумного чола
І туманом у душі оселився.
В ній тремтіли слова, що не встигли зійти,
І думки, що зів’яли у тиші,
Там ховались літа, недосяжні світи,
Що загублені десь поміж віршів.
Забриніла сльоза — утекла, не вернеш,
Як хвилини, що тихо згасають,
В ній — і біль, і любов, і той ніжний кортеж
Тихих згадок, що серце тримають.
І скотилась вона — як останній акорд,
Як прощання без слів і без крику,
Залишивши в душі ледь помітний узор
Світлотіней минулого віку.
27 березня 2026 р.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
