Заковане в лати кохання стоїть,
Мов лицар мовчазний у полі.
В очах — нескінченна небесна блакить,
А в серці — здобута неволя.
Не ранить його ані слово, ні час,
Не зрушить ні біль, ні тривога,
Та кожен удар — наче тихий наказ
Згадати про світ за порогом.
І сниться тепло тих далеких долонь,
Що лати колись дарували,
І ніжність, що тліла, мов кволий вогонь,
Коли їх страхи роз’єднали.
Заковане в лати — не значить живе,
Бо серце без волі холоне,
І тільки любов, що крізь темінь пливе,
Теплом незвичайним огорне.
Тож може, колись цей мовчазний герой
Броню свою скине холодну
І стане не тінню, не каменем — той,
Хто знову відчує свободу.
27 березня 2026 р
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
