Йде осінь та жовтень — закохана пара,
Він — ревність її, а вона — його кара.
Він курить сигари, туманить провулки,
Вона розсипає каштани в шкатулки.
Вона одягається в колір лимонів,
І хрипне від співу в сопло мікрофонів.
Він поряд наспівує їй серенади,
Дарує холодні нічні зорепади.
Це шлюб з розрахунком барвистого листя,
Де небо — мов вицвіле, тьмяне намисто.
А вітер працює у них адвокатом,
І ділить майно, коли чує стакато.
Він крутить у пальцях іржаву монету,
Вона допиває похмілля планети…
І жоден із них не зізнається вранці,
Що вечір згорів у жагучому танці.
13 вересня 2026 р.
