Зимова стужа по Бетховену
Косить ніч втомлені листи
Перо лежить і сплять гості
Мороз хурделить, стукає в вікно
Хитає ставню, збиту навкосо…
«Р-р-рип, -ип!»
Час ночі.
Час пітьми вечірньої,
Гніт свічі на вістрії
Ножиці нечайно, зрізають фітілька,
До тіла свічки ним знов торкаються –
Вогонь воскрес.
Вітер хурделить.
І тільки зошит не спить, скрипить
З-під гусячого чорнильного пера
Фрідріхом виволікається поема.
Господи, скільки ж їх тобі! –
Полотен в’юності.
<br>Шеврон
