Знов і знов

і знову я сумую у кімнаті,
не чути шуму й гомону у хаті,
а я сиджу, заплакана, в сльозах..
чому все так? чому все так?
і знову я не можу все прийняти,
хочу змінити все, не спати.
та втямити потрібно річ одну,
в житті все скінчується, і швидко
час плине і не чекає хвильку, лиш щоб подумати мені.
сьогодні сміх і радість, втіха,
а завтра знову сум і крига
прийняти все потрібно, і одразу
бо потім легше будеш засинати
і сни не будуть мучити тебе.<br>Владислава