Зрадникам землі своєї
Немає спокою вночі.
Серця в них сповнені брехнею,
І тіні ходять без душі.
Вони продали всю свободу
За срібло, владу, марні сни,
Забули біль свого народу.
Що прагнув світла серед тьми.
Чи чують крики у степах?
Чи бачать сльози на обличчях?
Чи відчувають у серцях
Тягар від правди невимірної кличі?
Земля їм скаже своє слово,
Не прийме зрадників до себе.
Бо той, хто рве своє коріння,
Залишиться безкрайнім небом.
Україна —- жива, незламна,
І дух її не подолать.
Згадають всі, хто зрадив, марно,
Що честь —- це світла благодать.
