Зустрілися дві душі, говорили.
Спогади сльозами оросили.
Ніби знов життя земне вдихнули.
Все згадали, бо нічого не забули.
І торкнулася душа душі рукою:
– Пам’ятаєш він пішов тоді, весною?
– Пам’ятаю, я ж у слід йому кричала.
Він пішов, але вона його чекала.
Плакала його душа, казала:
– Я тебе ні дня не забувала,
Я покрилась сивою журбою,
Коли жив він з іншою душею.
Зустрілися дві душі, говорили.
Спогади сльозами оросили.
Ніби знов життя земне вдихнули,
Коли він й вона, душі не чули.<br>ЛАРИСА ЗАКІЄВА
