З ЖУРБОЮ РАДІСТЬ ОБНЯЛАСЬ
З журбою радість обнялась
Над тихим ставом, над водою.
Верба схилилась, задивилась,
А вітер грався з осокою.
Прийди, прийди, моя втіхо,
Сядемо вдвох на березі.
Нехай нам зорі, наче світло,
Мигтять у темній, тихій безвір'ї.
Я нахилюсь до твоїх уст,
І заспівають цвіркуни.
І світ нам буде чистий, простий,
Мов ті дитячі, світлі сни.
Не треба слів, не треба клять,
Ми просто будемо дивитись,
Як роси падають, тремтять,
Як мають квіти незмиті.
Ось так би вічно: я і ти,
І став, і верби, і тумани.
Щоб більше в світі не знайти
Ні розпачу, ні зради, ні омани.
Бо в цій хвилині — вічність вся,
Бо в цьому погляді — вся милість.
І знаю я: душа моя
З тобою навіки злучилась, зцілилась.
Тож не минай, не йди, не гасни,
Моя ти радосте, мій суме.
Ми тут з тобою, наче в казці,
Де все живе, де все не спить, не суне
Л. Урбан
