Намисто, прикрашене шпінеллю.
І вогняно-жовтезний той сапфір.
Огорнув себе я сірою шинеллю,
Аби не привертати зайвий взір.
Каблучка, чи ледь не вся з коралу,
Червоний з нею разом був гранат.
Я виглядав, неначе був з муралу,
Не впізнав мене б і рідний брат.
Гіацинт був в мене на зап’ясті,
Я мав рожевий кварцевий кулон.
Моє тіло огортало щастя,
І був ще напрямок – Тулон.
Ти ж мала перли, з них красу,
Циркон, що душу заворожив,
Серед ясного неба привела ти грозу,
Її вітер дух мій заморозив.
Продав я камені без думки,
Хотів з тобою вечір провести.
Мене не хвилювали і шкатулки,
В яких топаз міг пронести.
Не знайшов в кишенях і цитрин,
Здоров’я, вдачу й щастя так приносив.
Вже не зміг купити той полин,
Що спокій дарував-курносив.
Усе віддав, усе що міг,
Хотів з тобою довше посидіти,
Обікрав себе з голови до ніг,
І п’ять хвилин побув коло еліти.
