Забігла у рожеву заметіль —
яка пестлива віхола квітнева!
Впиваюся красою, як Мінерва.
Отак завмри у безмірі — і стій.
О, ця грайливо-ніжна заметіль
убрала цвітом душі, як дерева.
Танцюємо в долонях міста Лева:
прозора я і срібна твоя тінь.
Так тепло тут і сонячно, мов Бог
в рожеві огортає нас обійми.
Такої казки не буває в фільмах,
як у квітневій віхолі для двох.
<br>Ірина Білінська
