Я втрачаю по хвилині кожен раз, коли дивлюся на годинник,
В чому справа і чому я не встигаю за життям?
Щось залишив у минулому, щось назавжди покинув,
В чому річ, чому я стигну? Зрозуміти це ніяк.
Стогне янгол наді мною, вже три роки ледве дихає,
Не я, не він не винні, що це взагалі таке?
Знову дев'ять, дев'ятнадцять, двадцять дев'ять, вже набридло,
Я не бачився з ним досі, але нам обом бридке.
Я постійно намагаюсь наздогнати щось своє,
Та не разу не вдавалось, ніби хтось з мене сміє,
В чому діло і чому я знову змушений біжати?
Квапитись кудись, не знаючи, що взагалі чекає.
Кожен день я щось втрачаю, кожен день це щось нове,
Кожен день сплять у кімнаті дванадцятеро людей,
Кожен день я серед них мовчу, дивлюся на годинник,
Я лягаю, дочекавшись. Я лякаюсь, як дитина.
(11:20 pm; january, 31, 2025)<br>Данило Хвіта
