Так швидко несеться наш поїзд, неначе тікає
Від страхів, тривог і загрози шахедних атак,
Наївний, не знає – безпечного місця немає,
Тож гонить щодуху туди, де не менший живе переляк.
Наш потяг запліднений сумом. Тривоги і скрута
Штовхають людей у дорогу. Кортеж цей для них –
Спасіння, підтримка, і – шорсткі щупальця спрута,
Які нам нав'язує бункерний Тартюф-жених.
Тривожний сигнал прозвітує причину зупинки –
Наш поїзд, як жук при загрозі, заклякне в дорозі,
І всіх пасажирів з утроби, мов риба ікринки,
Пускає довкіль. Тож наш потяг уже в токсикозі…
* * *
Та коли експрес несе нас через простори країни,
І вікна впускають у вагони щедре вересневе тепло,
І здається, що все добре: і у світі, і з нами,
Бо сонце продовжує рухати зі сходу на захід,
І день змінюється на ніч, а затим знову наступає день,
І діти народжуються, і бійці помирають –
І це вже не порушує порядок речей,
Бо за п'ять років у кожного, хто не живе війною,
Виросла власна антивоєнна капсула,
Власна лінія Мажино, яка захищає уяву від війни,
І кожен, заколисаний цією уявою,
Рідко згадує акторів театру тіней,
Які беруться за повноваження
Формувати напрямки і розклад руху потягів
Та медійні реакції на залицяння Тартюфа…
* * *
У цьому вертепі актори утворюють тіні,
(Скоріше за все це такий імерсивний театр,
Який прагне зміни внести докорінні
У речі, нам звичні), як хоче того психіатр – Отой режисер, який смикає нитки емоцій
Усіх пасажирів, принаймні, великої кількості їх,
Шляхом соціальних мереж, періодик та інших промоцій –
Усе делікатно, тактовно, слідів – нічиїх…
А тіні акторів, яких виокремлюють промені світла –
То гра, що мистецьки приховує істинні лиця,
Сьогодні публічно вона вже настільки розквітла,
Що вже й не помітно, наскільки велика між ними різниця.
Ще варто у нас фрагментацію штучну згадати,
Яку нав'язала суспільству еліта давно,
Коли поділили країну на схід і на захід,
Збирали вершки з цього поділу й пили вино.
Хоч ми, українці, засвоїли добре ціну
Посул можновладців, минущості ідеологій,
Та помилку часто повторюємо видатну –
Проблеми свої ми вручаємо владі убогій:
Коли наступають в країні непевні часи
І люди бажають простих і дієвіших рішень,
Ми напрочуд легко даємо свої голоси
Тому, хто посулами наших людей заколише.
Тому недовіра – найліпше, що є в українців,
(Та ми і собі довіряємо лиш через раз),
І знаємо: совість у програші проти червінців,
Коли доброчесність засвічується напоказ.
