Ламає простір призма скла,
І промінь сяє, мов суцвіття, —
Десь крапля світла потекла
У кольорове розмаїття.
Веселка ріже мерзлоту,
Між «до» і «після» грань зникає.
Розсіює скло чистоту,
В барвисті сни думки вдягає.
Один відтінок — то печаль,
А інший — спалах сподівання.
Дивлюсь крізь призму у кришталь
На світ ілюзій і чекання.
У крихті скла горить життя,
Мов лід виблискує в промінні,
І в ньому створене буття
Лишає кольорові тіні.
02 червня 2026 р.
