У кавовому тумані віддзеркалився день,
Чорний кіт в моїх руках муркоче ніжно, привертаючи увагу вкотре.
Насолода й кава зливаються в поток пісень,
Та темні ноти нудьги в серці змушують тремтіти.
Гладжу шерсть, втікаючи від часу,
Але біль росте, наче лезо у моєму серці.
Сльози, як дощ по склу, обпікають шкіру,
Та чорний кіт мовчить , збираючи сльози у відерце.
А нудьга переростає в німий біль, усередині глибоко,
У танці болю і кави сон почне тонути,
"Котику, ти врятував мене від болю в одному дотику,
Радість ти моя в житті, щиро вдячна я тобі."<br>edna
