Коли людина кохає, вона не бачить нічого навколо,
Неначе вдягнула рожеві окуляри,
У світі, де все сповнене мрій,
Де кожен погляд – це радість, а не тіні.
Але коли серце розбивають на шматки, Вона, немов у темряві, блукає без мети,
Не хоче нікого не бачити, ні чути,
Лише тишу, що гірко її обіймає.
Серце розбивається на дві частини,
І кожен день – це мука, це тягар,
Коли змушена бачити ту людину,
Яка була світлом, а тепер – лише спогад.
В ній не залишається ні того, кого кохала,
Ні тієї, кого вважала подругою вірною,
Лише порожнеча, що глибоко в душі,
І сльози, що тихо падають, як дощ у ночі.<br>Карина
