Біль не питає дозволу, щоб прийти,
Він просто стає стіною на твоїй дорозі.
Він каже: «Досить, далі не зможеш іти,
Лишайся тут, у зневірі та в тривозі».
Але в мені живе інший закон і ритм,
Який не вивчити в книгах чи соцмережах.
Кожен мій крок — це виклик і моноліт,
Що тримає дух у високих вежах.
Я робив цей крок, коли тіло згасало від ліків,
Коли рік життя був вирваний чорним склом.
Я робив цей крок під гуркіт залізних криків,
Коли небо над нами дихало тільки злом.
Біль — це лише фільтр, що відсіює слабкість,
Він робить м’язи і душу твердішими за сталь.
У ньому немає жалю, в ньому є лише здатність
Бачити далі, за горизонт і за даль.
Кожен мій крок через «не можу» і «досить» —
Це перемога, яку не відніме ніхто.
Поки серце гаряче і відповіді просить,
Я буду іти, навіть якщо проти — сто.
Я — Соловей, що співає на самому краї,
Там, де закінчується фізична людська межа.
Крок через біль — і я знову себе обираю,
Бо воля моя — гостра, як лезо ножа.
