—Те слово є вічним, воно не зникає.
Крізь сльози в душі моїй буде бриніти,
І тихо у серці надію тримає,
Щоб знову тебе навчити любить.
Воно, мов вогонь, що в пітьмі не згасає,
Мов ніжний дотик крізь холод і біль,
І навіть тоді, як душа замовкає,
Воно проросте крізь мовчання та тінь.
І в кожному подиху – спогад озветься,
І в кожному кроці – душа обернеться,
І наче те світло, крізь темряву рветься,
Й веде тебе знову в загублений світ.
«Озвися!…»
І навіть коли вже зневіра торкнеться,
І серце повірить у диво й тепло,
Те слово у грудях тихенько заб'ється,
Немов би ніколи тебе не було.
<br>Христина Краснолуцька
