Світ інколи тихо стискає груди,
Немов темний ліс без стежок і доріг.
І крок кожен, наче, крізь бурю і студінь,
Де тиша важка, мов холодний поріг.
Буває, що ніч розростається в серці,
І зорі ховають своє срібло десь.
І вітер питає: чи вистачить впертості
Іти крізь туман, не зламавшись увесь?
І руки знесилені падають нижче,
І погляд блукає без світла і дня.
Та десь в глибині, де мовчання найглибше,
Ще тліє жаринка живого вогня.
І, може, не видно дороги відразу,
І, може, вона не пряма і не ясна.
Та крок за кроком – крізь тіні й образи,
Поволі крізь темряву сходить весна.
Бо навіть коли все навколо мовчить,
І небо здається холодним і сірим,
Людина іде. Просто йде. І мовчить…
Та серце не вчиться ставати безсилим.
Spicy pie
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
