Коли життя стискалось у кулак,
І кожен нерв кричав: "Тримайся, брате!"
Хтось понти бив, немов останній знак
Своєї вдачі, щоб її продати.
До нудоти ця порожня мішура,
Цей блиск дешевий, що не гріє душу.
Була колись інакша в нас пора,
Я жив, не знавши, що таке руйнує.
Цікаво, повним, безтурботним днем,
Де кожен ранок обіцяв надії.
Аж раптом біль, немов страшний Едем,
Зламав всі мрії, обірвав події.
І вилізли з закутків душі
Ті, хто й не думав, що життя – це битва.
Примітивні, як тіні уночі,
Ховались в норках, де була молитва.
Та кулак тримав, бо так велів закон –
Закон країни, серця і народу.
І не злякає понтів зловісний тон,
Лиш біль за дім, за волю, за свободу.
<br>Lukava
