знаєш, я ніколи не хотіла собою бути,
жила між думками, що важко збагнути.
не вірила, що шлях має власні шаги,
що кожна мить стане частиною моєї ходи.
колись рідне стане важким і далеким,
усміхнені спогади – тихим тягарем нелегким.
я думаю: скільки ще буде доріг?
і чи матиме сенс кожен крок і поріг?
ми вчимося жити без чітких відповідей,
несучи у собі тишу непрожитих ідей.
час мовчки пливе, не питаючи нас,
залишаючи думки на потім, на інший час.
чи є у життя пояснення й край,
чи просто минає, як вітер і гай?
чи варті того дим цигарок у грудях,
і сльози, що тихо тремтять на щоках?
чи згадає хтось ім’я через час,
через місяць, рік, чи згадає про нас?
можливо, ні, бо світ обертається знов,
кінець має і дружба, і дим, і любов.<br>Спіріна Василиса
