Він дарував їй квіти…
Зимою, весною, літом…
Він любив її посмішку щиру,
Так, що втратив міру…
Міру своїм бажанням,
Які приходили на світаннях.
Вона тішила його собою,
Водночас огортала журбою.
Що не бачить її щоранку,
Лиш у серці Вона од світанку.
Милий образ її у згадці…
Так і летіло життя у посадці..
