Меда світів

У телефоні — стисле «всі цілі»,
Ніч під обстрілом, порох і дим.
Страх відступив, розвіявся як дим.
А під під’їздом — квіти розцвіли,
Й татусь заклопотаний, молодий.
Він важно пакує візок у багажник,
Готує малечу до перших пригод.

Там — бій за майбутнє, запеклий і мужній,
А тут — підростає майбутній народ.
Наче в іншому світі… А світ лише один,
Розтягнутий болем від краю до краю.
Поки там відбивають ворожий прилив-
Матуся колише малечу свою.

Поки вони воюють там, у пеклі,
Де кожен метр — ціна життя й крові,
Тут дні минають мирні та легкі,
Наповнені буденної любові.

Запищав «Сігнал» — хлопці всі живі,
Встояли ніч під вогнем у степу.
А тут на дитячій м’якій голові
Проміння малює доріжку золоту.

Виявляється, діти народжуються тут,
Поки там розривається небо навпіл.
Вони — цей єдиний, живий абсолют,
Заради якого долається біль.

Між багажником автівки і бліндажем
Пролягла невидима, тонка межа.
Там ранок дихає гострим ножем,
А тут — дитяча всміхається душа.

Один пакує візок під вікном,
Інший — патрони у стрічку кладе.
Різні реальності спаяні сном
Про завтра, що врешті для всіх надійде.

Це дивне безсмертя: в розпал війни,
Коли смерть рахує години й хвилини,
З’являються нові доньки і сини —
Найвищий сенс кожної нині людини.