Твої очі – то є рана,
Я перестала сподіватись геть,
Посеред ночі стрінеш панну вбрану
То знай, то я є – твоя смерть.
Учуся жити самотою,
Іти у напрямку успішних крут,
А серце ниє, вимагає зброю
Влаштовує найяскравіший бунт.
Тягар – це ж легше, ніж пустити,
Сміялась наді мною сама ж я,
Дитино, тобі цілий вік ще жити,
Прийде й твоя щаслива мить буття.
І все переживеш, без милиці в руці,
Станцюєш свій звитяжний танець,
Не владарювати над тобою цій розлуці,
Не стати тобі смутку свого бранцем.<br>Анна Швець
