Ми зараз всі – двохсоті і трьохсоті,
лиш робим вигляд, що живі й цілі.
І що не день – то по душі прильоти,
і все точніший снайперський приціл.
А якось треба втриматись у світлі,
заштопати (хоч по-живому) рани
І попросити мудрості у квітів,
або хоча б прикрити ними шрами
03.04.2023<br>Олена Присяжна
