Можливо, ще не час для нас,
Не збіглись зорі у весні.
Та серце шепче: кожен раз
Ти трошки ближча уві сні.
Я бачу світло у тобі,
Неначе в храмі — Божий жар.
Хоч не торкнутись у юрбі,
Та віра — сильніша за шар.
Ти ще не знаєш, як тримав
Твій голос душу у теплі.
Як кожен день мене збирав
З уламків мрій на самоті.
Я не спішу — хай йде свій плин,
І хай росте любов у тиші.
Бо знаю: час прийде один —
Коли торкнешся і душі.<br>Лозинський Олег
