У мене була кішка,
і звали її Мона.
Лягала до мене у ліжко –
під килим ховалась від грому.
У неї були очі,
наче якісь світлофори:
зелені – серед ночі,
а вдень – жовто-прозорі.
Ми разом з нею читали
і музику слухали разом…
А потім її не стало –
і щось обірвалося зразу.
Поклали її в коробку –
ту, що із-під взуття,
у цьому картонному гробику
зібрали її в небуття.
Так захотілося плакати,
та соромно було сліз,
коли металева лапа
рила в грудневій землі.
Тепер я один читаю,
а музику взагалі не слухаю.
Раніше не міг і представити –
на рівному місці й… туга…
Здавалося, це взагалі смішно!
Крадеться хвиля солона…
У мене була кішка,
і звали її Мона.
<br>Юрій Гундарєв
