Я звикла бути сильною — мов камінь,
Без тріщин, без вагань і без жалю.
Усмішка — як броня між мною й вами,
Я не здаюсь, тримаюсь і терплю.
Коли словами ріжуть по живому,
Душа долає підсвідомий страх.
Біль у шпаринку лізе в дім знайомий,
Панує там щоночі в дивних снах.
Мені казали: «Вистоїш, ти сильна».
І я стояла — стримуючи гнів.
Ніхто не бачив, що я не всесильна —
Розколююсь на тисячі світів.
Мої страхи — не видатись слабкою
І звичка допомоги не просить.
Навчилася я бути не собою,
Щоб світ черствий не зміг мене скосить.
Та інколи, коли ніхто не бачить,
Я дозволяю нишком своє «я» —
Крихкою вазою… І це не значить,
Що я слабка. Це правда лиш моя.
В цій крихкості — уся моя броня.
06 квітня 2026 р.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
