Моя синьоока земля,
Сльозами і кров'ю умита.
Хустинка різдвяна твоя
В ріллі чорнозему зарита.
Розливи полів золоті
В колоссі відбитого сонця.
Ти жила у величі тій,
А нині — в розтрепі волосся.
Рубці на сорочці твоїй —
То кров, що запечена сонцем.
З ярма ти втікала в сади,
В цвітіння наливів дівочих.
Ти билась, вмирала, жила,
І крові не мала ти жалю —
У ріки часів віддала
Під плач соловейка у гаю.
О рідна чорнява моя.
Земля мої прадідів сивих.
Я хочу побачить тебе.
Без скверни кайданів манливих
<br>Макс Громов
