Окопний біль. Зубами держим край.
Земля кричить під нами від металу.
На небо не дивись і не благай.
Атака. Ніч. Нас знову стало мало.
Там мій шеврон, просякнутий вогнем.
Притиснув рану. Пальці заніміли.
І попіл став останнім нашим днем.
Не всі дожили. Ми — не доробили.
Горить вогонь у залишках грудей.
Холодне дуло і волога тисне,
Забравши сон у тисячі людей.
Тут смерть живе. У чорнім небі висне.
За спиною — іще живі міста.
Порви цей розпач! Затискай затвори!
І тільки кров запекла на вустах.
Тіла німіють. Закипає горе.
В повітрі хрип: «Тримайся. Не вмирай».
Стискаєм зуби, промиваєм рани.
Ми втиснем в землю цей залізний край.
Ми стоїмо на смерть — не ради шани.
15 травня 2026 р.
