Між завтра й ніколи

А може нам знову закохатись,
Закохатись в тих, ким були колись?
Де мрії не могли ще зламатись,
І серце не знало слова "криза".
Ми втратились десь між словами,
Що так і не стали мостом.
Між "завтра" й "ніколи", між снами
Ми стерлись, мов слід за хвостом.
А може, почати не знову, — вперше?
Без тіні образ, без зайвих думок.
Торкнутись душі, не тіла вперто,
І в ній розпалити вогонь, не смок.
Я пам’ятаю твій сміх без маски,
Ти — мої очі без болю і сліз.
Можливо, ще є у нас та казка,
Де ми — ті самі. Де ще не кінець.<br>Анастасія Бондарєва