Я кожен день — в своєму світі,
Де люди вірять в силу доброти
Де голоду немає і здорові діти,
Й де президенти не міряють німби́.
Я — в світі, де існує диво,
І мрія більше, ніж дурня,
І серце й воля кожної людини
Не міряться вагою гаманця.
Гнилі усмішки і пустії очі
Не лякають більше мене,
Бо в мене є свій світ дівочий,
Який придумало моє…
Замислилась і посміхнулась,
І тут відкрила очі я.
Це все був сон, а не реальність —
Аж біль до горла підійшла.
За що це все? Не розумію.
І тут побачила, душею я:
Сидить дитина, гірко плаче,
Оплакує тут все дотла.
Ці сльози — не вода, не вітер,
Не сніг, не град, а це — гроза.
Шумить, гримить і помирає…
Аж різко склалися діла:
Надія — це горить моя…
Але ж, вона все ще палає,
Горить на славу небесам,
В глибокій ночі не догорає.
Її не вбити ворогам.
<br>Арлетта
