Мій дощ.

Розбите серце у грудях,
яке не б'ється вже століття
сьогодні знову дало шанс
почути звук буття.
"Останній шанс", – я так подумав,
бо потонув в його очах
прекрасніше, яких не бачив,
а посмішка дала надію,
що знову стану я живим
й всміхнусь у відповідь йому.
Та не сьогодні, та не завтра,
в його очах не було блиску
лиш сум та біль, сильніший мене.
Тоді і дав собі я клятву,
що урятую його серце
й заклею пластирями рани
та буду поряд з ним назавжди.<br>Ліам Деві.