Не порушуй мій простір у небі,
Бо летіти я мушу сама.
Маю волі велику потребу,
Хоч й зламала обидва крила.
Та крізь біль і хронічну утому,
Научуся я знову літать.
Серед блискавки й гучного грому,
До ударів мені не звикать.
Може, врешті, розступляться хмари,
А за ними — безмежна блакить!
І позбавлюсь небесної кари,
І забуду, як серце болить.
Я відчую в собі невагомість
І відпустить тяжіння землі.
Замість смутку, здобуду натомість,
Тихий рай для своєї душі.
Барчук Р
5.01.22<br>Барчук Раїса
