В цьому місті залиті дощами,
Ліхтарі світили лиш тіням.
Тут сховалась любов під плащами,
Без довіри цим дивним створінням.
І промокші, шукали ми світла,
Та його тут немає й не треба,
На узбіччях дороги розквітла,
Згадка всім жаданого неба.
Пролітали дні, мов пташини,
За горизонт мерщій ховаючись.
Клубком вчились дрібні стежини,
Одна з одною не вітаючись.
І вихід один – божевілля.
Бо дороги тут такі самі.
Вкриті грудами із каміння,
Що давно розмите дощами.
Я шукаю виходу з міста,
Все ще стримую розум у тямі.
Мені як і іншим затісно,
В цій чужій, захованій ямі.
Божеволіти буду повільно,
Із тінями у танці кружляти.
Із птахами розкуто і вільно,
Буду світла у бурю шукати.
Якщо це мене урятує,
Не ховатимусь я під плащами,
Може щось ще в місті здивує,
Може сонце всміхнеться з дощами.<br>Вікторія Снєгова
