Як можна жити, щоби серце не хворіло?
Загубилося в сірій зоні місто моє.
Птах пролітає над тобою несміливо,
Тут снаряди свищуть, рій фпвішок б'є.
З ким ти, місто, день народження зустрічаєш?
З предками, чий порох укритий під землею?
Чи з тими, хто залишився і собою захищаєш,
З ними нині ділишся гіркотою своєю.
Як тобі живеться з непроханими гостями?
З зіркою їх кривавою, живеться як тобі?
Діти всі твої десь розвіяні по світу,
Але у думках — поруч із тобою назавжди.
Місто наше рідне, ми тебе не залишали,
Душі наші не змирилися з гірко́ю бідою.
Ми живемо тобою. Як живемо? Не знаю…
Знаю лиш: спокій ми втратили з тобою.
Знов твій день народження – у ці роки нелегкі,
Не лунають на вулицях живі голоси.
Тільки стогін тихий залишився, гіркий,
Лише ранок чорний зустрічаєш тепер ти.
Місто моє рідне, як сліпа самотність,
Вибухи вибили очі усі твої.
І осколки вікон — як із землі пророцтво,
І по них стікают сльози — і вдень, і вночі.
Та прийде той час, як було не раз,
Знову ми насадимо парки, відбудуємо хати.
І на свято міста кожен про своє згадає,
Привітаєм рідний край де б ми не були.
14.09.2026
