24 лютого 2022 року…
Пекло дісталося міста мрій,
Міста, де колись вирувало життя,
Де промайнуло дитинство моє,
Та війна принесла забуття.
Клята, смертна війно, ти
Вкрала тисячі дитячих мрій
У дітей Донбасу й усієї України.
Іду по вулиці —
Місто тихе,
Безлюдне.
А колись тут було життя.
Гуляли люди,
По головній площі міста лунав сміх…
А тепер…
Лише тиша й порожнеча.
Та лишилися тільки спогади —
Малі фрагменти в пам’яті моїй.
Розтрощені вщент будинки стоять,
Мов рани на тілі землі.
У кожному домі — мовчання і біль,
І душі загиблих у чорній імлі.
Їх вбила Росія, прийшовши сюди
У мирне українське життя,
Щоб відібрати наш дім і любов,
І посіяти смерть та забуття.
Та пам’ять жива,
І живі імена.
Допоки ми є —
Не згасне вона.
Україна стоїть.
Україна живе.
І крізь попіл війни
Нове життя проросте.
© Кирило Шалаумов, 2026 рік. <br>Кирило Шалаумов
