Навіщо день розсипав срібні роси,
Якщо їх вип'є спрагла тінь трави?
І вітер заплітає сиві коси
Старій вербі над плесом самоти?
Навіщо грім у хмарах меч гартує,
Який спалахує й зникає без сліда,
А чисте серце вірить і мандрує
За обрій, де очікує біда?
Навіщо зорі вишивають небо,
Немов рушник для вічної путі,
Ми біжимо за недосяжним «треба»,
Крізь терни продираємось в житті?
Навіщо? — щоб крізь морок і тривоги,
Де попіл днів летить у забуття,
Знайти в собі незвідані дороги
І виправдати подихом життя.
Мов лист, який зірвався у негоду,
Й розтанув в осені коротких днях.
Він вчить дерева мудрості й польоту,
Щоб навесні відкрити знову шлях.
17 червня 2026 р.
